Василь Вітер відповів на запитання новорічної анкети газети «День»

Новорічна анкета «День»-2010

Кожного грудня ми звертаємося до наших читачів, авторів, експертів із низкою запитань, щоб разом скласти цілісну картину року, що минає. За цей час спільними зусиллями ми зробили чимало — щодня «зміцнювали мости» між острівцями розумного й живого, відкривали нові імена, місця, критично оцінювали події. Щоразу ми цікавилися вашою думкою, вели безперервний діалог із нашими розумними читачами. Тож давайте тепер разом узагальнимо, яким був 2010 рік?

  1. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ і Україну? Які з них — на краще, які — навпаки?
  2. Яка подія в житті країни за рік, що минає, стала найважливішою особисто для вас?
  3. Кого ви вважаєте героєм і антигероєм року?
  4. Три речі, які додають вам сил й наповнюють оптимізмом?
  5. Декілька слів про себе і про ваш «День». Які теми, автори, публікації, знімки, акції зі сторінок «Дня» 2010 року вам найбільше запам’яталися й чому?
  6. Ваш новорічний тост-послання українській родині.

Василь ВІТЕР, режисер, засновник студії «ВІАТЕЛ»:

1. Як на мене, це викид інформації на сайті ВІКІЛІКС.
Здається мені, що це якийсь абсолютно новий етап у розвитку людських стосунків і, особливо, у сфері інформації та контролю за інформацією. Швидше за все, подібні прецеденти будуть повторюватися і множитися у найрізноманітніших формах. І можливість проникати в різні сфери життя буде збільшуватися. На це будуть витрачатися великі кошти, а ще більше їх буде витрачено, щоб протидіяти подібному вторгненню. Сюди вже втручаються спецслужби великих країн (це тільки за повідомленням інформагенцій), і що буде далі — важко передбачити. Що це все означає? Що контроль за життям людей стає тотальним. І кожна людина, за бажанням, може стати учасником цього процесу. Помножте це на загальне зубожіння людей, падіння моралі. Я вже навіть спостерігаю деяку зміну в поведінці знайомих мені публічних людей. І тут у зв’язку з цією подією зміни ще чекають нас попереду. А вони і на добре, і на гірше. Все в одній події. Будемо говорити — класичний конфлікт, який триватиме довго. Якийсь дядько у селі радісно посміхнеться у бік влади на горі: «Що субчики, не сховатися вам ні за якими високими мурами». Але той же таки дядько буде не менш вразливим, бо й він попаде під цей тотальний прес — вторгнення у приватне життя. Таке враження, що комусь Нагорі, що вище за гору, на якій сидить будь-яка влада, увірвався терпець.

2. Це Фотовиставка газети «День», що відбулася в Українському домі в Києві.
Враження — емоційні, інтелектуальні, смислові — досить сильні. Різні автори. Але за всім цим — широка панорама України. І найголовніше, що й учасники, й організатори цієї виставки — люди, здорові духом. Я бачив багато натхненних облич саме у відвідувачів виставки. І сам відчував досить велике піднесення. Наступного дня розповів своїм студентам про виставку і попросив їх сходити в Український дім. Вони були також під сильним враженням від виставки, а після цього у нас на курсі відбулася досить жвава дискусія про побачене.

3. Безумовним героєм року для мене стала Ліна Костенко. Її зустріч із людьми у переповненому людьми Українському домі під час презентації нового видання «Берестечка» дала відчуття справжності та сили поезії. А найголовніше — величний спокій і впевненість, яку випромінює ця Людина. Щодо антигероя чи антигероїв, то немає таких, які б могли порівнятися за значимістю із нашою героїнею. Антигероями стали політики. Всі. Усіх рівнів. Усіх позицій і опозицій. А це вже криза, при чому системна. Антигерої — це носії українофобства, паніки, лжепатріотизму. За законами драматургії, якщо є Герой (Протагоніст), а немає відповідно сильного Антигероя (Аногоніста), то шукай його у явищі, в загальній психології, зрештою в собі. От і виходить, що ми повинні позбутися зневіри, гордині, чванства, розбрату. Як казав Григорій Сковорода: «Наша сила — в нас самих».

4. По-перше, я вірю в нашу сучасну молодь. За специфікою моєї нинішньої професії я дуже багато спілкуюся зі студентами. Причому, як із нашого вишу (КНУТКТ ім. І. Карпенка-Карого), так із студентами інших ВНЗ, а також із нестуденською молоддю. У мене син — також ще молода людина — майбутній учений-біолог. Наша молодь, в основному, конструктивно налаштована щодо устрою і ладу в Україні. Але вони не сприймають фальші, вміють відрізняти і цінувати справжнє. А ще вони потенційно сильні й талановиті люди. Аби тільки не збилися на манівці. По-друге, все своє життя я дивувався і вірив у силу українського селянського духу. От де по-справжньому невичерпна сила оптимізму. По-третє, любов. Без Любові нічого у світі не звершується. Не сіється. Не родиться. Не твориться.

5. Цього року студії «ВІАТЕЛ» і мені як режисеру пощастило завершити багатосерійний документальний фільм «Богдан Хмельницький» із серіалу «Гра долі», показати цей фільм на «5 каналі» та зробити презентації кіноверсії цієї картини в Будинку кіно та в університетах і кінотеатрах України. На кафедрі режисури телебачення КНУТКТ ім. І.Карпенка-Карого захистили дипломи режисери кіно і телебачення з нашої майстерні (М.Мерзлікін, В.Вітер, В.Савчук). Дуже перспективна у професійному сенсі й талановита молодь. А ще особисто я вважаю, що мені поталанило познайомитися з колективом газети «День», з чарівною, креативною і розумною Ларисою Івшиною. Я зопалу пообіцяв, що буду щодня читати газету «День». Не виходить щодня. Але раз на тиждень читаю обов’язково. І тут у пригоді стають збірки з «Бібліотеки «Дня»: «Дві Русі», «Україна Inkognita», «Екстракт 150», «Екстаркт +200». Переважно цікавлюся темами з історії України та визначними людьми, які творили цю історію. Улюблені автори — Євген Сверстюк, Лариса Івшина, Оксана Пахльовська, Іван Дзюба, Сергій Грабовський, Марія Томак, Ігор Сюндюков, Петро Кралюк, Володимир Панченко та інші. Відкрив для себе Сергія Кримського. Це — автори, яких можна перечитувати і повертатися до тем, які вони піднімають, не один раз.

6. За давніми нашими звичаями проголошувалися не тости, а творилося дійство-привітання, цілий сакральний ритуал. І називався він — «засівання». Здійснювали його, як правило, діти, що означало чистоту і щирість. І проговорювалися, а дуже часто співались різними словами, одні й ті ж самі смисли: побажання здоров’я, плодючості, щастя, сили, злагоди і любові. Уявляєте, упродовж кількох тисячоліть вибрано народом п’ять чи сім слів-символів. От усього цього і хочеться побажати кожній українській родині. Адже всі ми у ці дні стаємо романтиками і віримо в диво. Тож нехай воно здійсниться для кожної родини.